Питання психологічної підтримки здорових людей стає все гостріше з кожним роком та цьому є ряд цілком вагомих причин.
Ось деякі з них:
– Збільшується швидкості – машини, комп’ютери, смартфони, ресторани швидкого харчування, моментальне фото.
– Зміни стають постійними, швидкоплинна мода на все: гаджети, автомобілі, одяг, взуття, макіяж, подорожі, прикраси, місця роботи – це все перетворилося в постійно змінну картину сьогодення.
Додамо ще постійний потік реклами. Замислитесь на хвильку: середньостатистичний житель міста отримує до 500 рекламних сигналів у хвилину. Це призводить до безлічі трансформацій, але саме гостре на що слід звернути увагу – це відсутність права на помилку. Досконалі фото соціальних мереж та глянцевих журналів так і кричать: немає такого годинника / брюк / духів / прикрас / додайте своє і ти вже не прийнятий в суспільстві та «недолайканий» у FB – VK – IG.
Додамо сюди відсутність культури звернення за підтримкою. Ділитися своїми складнощами і проблемами не прийнято, і не тому, що немає поруч людей, а тому, що це «не круто». Посилимо все це відношенням, яке залишилося у спадок від радянського періоду, ставленням до психологів та інших професіоналів розвитку особистості. В результаті маємо паркан з відмовок та броня з недовіри.
А ось гра зовні не виглядає як похід до психолога або психотерапевта, в неї є потужний камуфляж у вигляді «візуальної безцільності». Якщо подивитися на процес проведення гри з боку, так би мовити поза контекстом, то можна побачити людей, які кидають кубики, ходять по яскравому полю, витягують картки, щось роблять, отримують нагороди та оплески. Цей процес ні чим не нагадує користувачу – майбутньому гравцеві – класичну сесію з психологом і рівень захисного бар’єру недовіри знижується.
Друге, гра – це те, чим ми звикли займатися з дитинства, а більшість спогадів про дитинство мають позитивне забарвлення. Як мінімум та їх частина, що пов’язана з грою. Усі ми з дитинства вміємо грати, а це значить, цьому процесу не потрібно навчатися. Тому рівень стресу та недовіри, такій формі поліпшення життя, знижується.
А до того ж, прикладна гра – це колективна робота, що сильно змінює багато моделей поведінки. Розкрився та почав працювати один гравець, за ним потягнулися й інші. Отримав прорив або, як зараз модно говорити, «інсайт» один, отримають і всі.
Що в результаті? Рівень недовіри нижче – рівень залученості вище. А разом з залученням зростає і глибина процесів, а в результаті ми бачимо глибокі та, найголовніше, м’які зміни. Які проростають на справжніх бажаннях і потребах.
А ще в грі є право на помилку. І ціна цієї помилки – недоотриманий паперовий долар, «камінець сили» або «монета щастя». Висновки, зроблені на основі цієї помилки можуть і здоров’я врятувати (як мінімум психологічне), і мільйон заощадити.
Та й нехай це прозвучить, може, банально, але добре слово та якісна підтримка в тому, що «Все у тебе вийде» зараз стають дуже «дорогим товаром».
Прикрасимо це «соціальним фактором».
У грі гравець не «скаржиться», а «працює із запитом». Чи не «тупить», а «глибоко працює над завданням». І формулювання «Я вчора брав участь в прикладної грі» для багатьох буде більш комфортною, ніж «Був я вчора у психолога».
Тому саме прикладна психологічна гра є найдієвішим інструментом допомоги і підтримки для сучасного здорової людини.
Автор: Галюк Костянтин – ігропрактік, автор низки прикладних ігор та запатентованої методики розробки прикладних ігор, аспірант НПУ ім. Драгоманова, підприємець.